На головну сторінку

ЯГАВА ТОКУМИЦУ - (1900-1983)   - японський педагог. Займався вивченням проблем радянської школи (30-е рр.). У роботах "Розвиток радянської педагогіки" (1950), "Критика нового виховання" (1950), "Народна педагогіка" (1957) і інш. протипоставити ідеї народної педагогіки новому вихованню. Ініціатор створення і голова (з 1960) Суспільства по вивченню радянської педагогіки. Переклав на японську мову педагогічні твори Н.К. Крупської, А.В. Луначарського, А.С. Макаренко, ряд підручників і монографій. ЗАЛІЗНИЧНІ КОМІТЕТИ - виборні демократичні організації залізничників в революцію 1905 - 1907 рр. Функції аналогічні Радам робочих депутатів. ЧИЖКОВ Михайло Григорійович - (ок. 1884 -? ). Соціал-демократ. З селян. Член РСДРП з 1905. У кінці 1921 жил в Красноярської губ., працював завідуючим загот[овками] в Мінусинськом кооперативі. Місцевими чекістами характеризувався як "впливовий" і "активний" партійний працівник. Подальша доля невідома. Т.С. ХУТУХТА - (монг. хутагт - святий) - один з титулів, к-рі носили перерожденци ("живі боги") в монг. ламаїзмі. Титул X., як і сама ідея перерожденчества - втілення богів і реальних облич будда. історії в тіла живих людей, запозичений з Тібету. У Монголії на початковому етапі поширення ламаїзму (17 в.) X. називали світську феодалов-перерожденцев, в той час як духовних осіб отримували титули геген і хубилган. Пізніше, із зростанням економич. могутність монг. феодалів, їх діти, дістаючи духовну освіту, стали іменуватися X. Со часом X. став вважатися найвищим титулом серед облич духовного звання. Н. ТОХУ БОХУ - (Евр.) Від Тоху - "Глибочина" і Боху, "предвечное Простір" - або Глибочина Предвечного Простору, вільно переведене як "Хаос", "Паніка" і т.д.

СЛУЦКИЙ

Борис Абрамович (1919, Славянськ, нині Донецька обл. - 1986, Тула), російський поет. У 1937 м. поступив в Московський юридичний ин-т, в 1939 м. по рекомендації П. Г. Антокольського - в Літературний ин-т ім. М. Горького. У 1941 м., достроково здавши екзамени, добровольцем пішов на фронт. З цього ж року почав друкуватися, вставши в ряд з такими поетами-фронтовой, як його друзі М. В. Кульчицкий (загинув на війні), П. Д. Коган, С. С. Наровчатов. Гранична щирість, громадянськість і философичность, неприйняття літературних штампів властиві віршам, опублікованим в збірниках "Пам'ять" (1957), "Час" (1959), "Сьогодні і учора" (1961), "Робота" (1964), "Пам'ять. Вірші 1944-1968", "Сучасні історії" (обидва - 1969), "Річна стрілка" (1971), "Доброта дня" (1973), "Продовжений полудень" (1975), "Нескінчені спори" (1978), "Терміни" (1984). Реальність, побут стають для Слуцкого джерелом високого трагізму, що вимагає гуманності, співчуття, вічній вдячності що віддав життя за загальне благо, що відкидає націоналізм і пронизаного гострим почуттям проникливої і самовідданої любові до батьківщини: вірші "Пам'ятник", "Кельнська яма", "Коні в океані", "Голос друга". Чуйність до процесів, що відбуваються в суспільстві виразилася в славнозвісному в свій час вірші "Фізики і лірики" (1959):
Щось фізики в пошані,
Щось лірики в загороді.
Справа не в сухому розрахунку,
Поділо в світовому законі.
Вірш Слуцкого витриманий в класичних традиціях вітчизняної поезії: простий, ясний і нехитрий.

Джерело: interpretive.ru