На головну сторінку  Написання курсових за 800 грн

МАЛОДЕТНАЯ СІМ'Я - - сім'я, що має одного - двох дітей. У Рос. Федерації найбільш поширений тип сім'ї (ок. 95% всіх сімей). У демографічному плані в М.с. недостатньо дітей для простого відтворювання населення. Для нормального заміщення попередніх поколінь повинне бути 2,6 дітей - тобто в країні повинне бути не більше за 45% М.с. Проблема М.с. пов'язана з багатьма соціальними і особовими проблемами. Прийнято вважати, що нестабільність сучасного суспільства і недостатня соціальна допомога з боку держави приводять до падіння народжуваність. Однак, незважаючи на розвинену систему соціального захисту в. Самопізнання - пізнання свого Я в його специфіці, умовах і характерних способах реакції, в нахилах і здібностях, помилках і слабостях, силах і межах власного Я. (1). Вайшиї - члени однієї з чотирьох варн (станів) в Древній Індії. Див. Варни. ГЕБИРОЛ, Соломон Бен Ієхуда - У літературі іменується Авіцеброн. За походженням єврей, філософ, поет і каббалист, плідний письменник і містик. Він народився в одинадцятому сторіччі в Малаге (1021 р.), освіту отримав в Сарагоссе, і загинув в Валенсиї в 1070 м., убитий магометанським. Його побратими по релігії називали його Соломон Сефарді, або Іспанець, а араби - Абу Айюб Сулейман бен я хья Ібн Джебірол, тоді як схоластики іменували його Авіцеброн. (Див. "Каббала" Мейера.) Ибн Гебірол безсумнівно був одним з найбільших філософів і вчених свого віку. Він багато писав на арабській мові і більшість його рукописів збереглося. Самою. КОЛМАН Жан - Згідно К. Маккензі - алсатеец, що народився в Орлеане; в інших описах затверджується, що він був єврей, що здобув, завдяки своїм астрологічним пізнанням, розташування як Карла VII, так і Людовіка XI, і що він надав поганий вплив на останнього.

ПАВЛЕ Іван Петрович

[14(26). 9.1849, Рязань, - 27.2.1936, Ленінград], фізіолог, творець вчення про вищу нервову діяльність, акад. АН СРСР (акад. Петерб. АН з 1907), лауреат Нобелівської пр. (1904).
Закінчив Рязанськоє духовне уч-ще (1864). Відмовившись від духовної кар'єри, поступив в 1870 на юрид. ф-т, але невдовзі перейшов на єств. відділення физ. ф-та Петерб. ун-та, по закінченні к-рого (1875) поступив на 3-й курс Мед. академії (з 1881 Воєн. академія - BMA). Закінчив академію в 1879. У 1884 - 86 працював в Німеччині. З 1890 проф. BMA, в 1896 - 1924 зав. кафедрою фізіології. З 1890 зав. физиол. лабораторією при Ін-ті експерим. медицина. У 1921 за підписом В. І. Леніна був виданий декрет про створення якби. сприятливих умов для науч. роботи П. С 1925 директор Ін-та фізіології АН СРСР.
Ученіє П. про вищу нервову діяльність розвивало ідеї І. М. Сеченова. Керівним для П. було уявлення про рефлекторне саморегулювання життєдіяльності організму, що має еволюционно-биол. (адаптивний) значення. Центр. роль в саморегулюванні виконує нервова система (принцип нервизма). Почавши з досліджень по фізіології кровообігу і травлення, що придбали світову популярність, П. в нач. 20 в. створив вчення про вищу нервову діяльність, що відрізнялося суворо причинним поясненням механізмів і закономірностей поведінки живих істот. Осн. поняття цього вчення - умовний рефлекс - П. визначав як елементарне явище життєдіяльності, інтегруюче в собі як фізіологічне, так і психічне. Тим самим долалася дуалистич. трактування поведінки, до-ой розглядалося, т. о., як цілісний процес, реалізуючий взаємодію організму і середи. Преобразованноє П. поняття про рефлекс дозволило пояснити придбання організмом нових форм поведінки (навчання), основу к-рого складає виробіток тимчасових зв'язків в корі великих півкуль головного мозку. Виникаючи на основі природженого безумовного рефлексу, умовний рефлекс забезпечує пристосування організму до умов, що змінюються внеш. середи.
Работамі П. і його науч. школи були експериментально встановлені правила утворення умовного рефлексу і виявлена лежача в його основі динаміка нервових процесів (збудження, гальмування, іррадіація, концентрація, взаємна індукція і інш.). Перетворювавши традиц. уявлення про органи чуття, П. висунув вчення про аналізатори як цілісні органи, що забезпечують вичленение у внеш. середі значущих для організму подразників, к-рі виконують функцію сигналів, несучих інформацію про цю середу. Під аналізатором розумівся цілісний нервовий "прилад", що включає в себе як пери-ферич. орган (рецептор), так і провідні нервові шляхи і центр. відділи головного мозку. Це дозволило дати нове трактування локалізації функцій в корі великих півкуль і вивчити характер виробітку в ній зв'язків між разл. нервовими центрами. Спец. дослідженню в школі П. піддані взаємовідносини між корою головного мозку і підкорковими центрами, що дозволило виявити роль інстинктивних і емоційних чинників в організації поведінки. Експерім. вивчення емоцій було розглянуте також в зв'язку з порушенням балансу між збудженням і гальмуванням ("сшибка" нервових процесів) і ломки т. н. динамич. стереотипа, тобто міцно чого склався системи умовно-рефлекторних зв'язків. Визначаючи якостей. відмінність між вищою нервовою діяльністю людини і тварин, П. висунув вчення про дві сигнальні системи. Перші (сенсорні) сигнали взаємодіють з другими (мовними). Завдяки слову як "сигналу сигналів" мозок відображає реальність в узагальненій формі, внаслідок чого радикально змінюється характер регуляции поведінки. П. висунув також вчення про типи вищої нервової діяльності, к-рі розумілися як засновані на певному поєднанні властивостей нервової системи (сила, рухливість, урівноваженість) стійкі індивідуальні "картини поведінки", що співвідносяться з 4 типами темпераменту. Прагнучи визначити своєрідність специфічно людських типів висш. нервової діяльності, П. виділив худож. тип, для к-рого характерно переважання почуттєвих образів, і мислительний тип, до-рому властиво переважання абстрактних понять.
Поставивши своєю задачею створення нового вчення про поведінку, П. спочатку назвав його "експерим. психологією", однак згодом відмовився від цього терміну, вважаючи, що задачею психології є вивчення суб'єктивного світу людини. Проте відкриття умовних рефлексів як механізму побудови нових форм поведінки надало Значить. вплив на світову психол. думка. У США вчення П. стало одним з джерел бихевиоризма, з крим П. згодом полемізував. У Сов. Росії труди П. стимулювали висунення нових ідей в дослідженнях психич. функцій (в роботах Л. С. Виготського, С. Л. Рубінштейна і інш.). П. неодноразово підкреслював важливість союзу фізіології з психологією, якби. прогресивним напрямом до-ой він вважав ассоцианизм.
У 20-х рр. П. різко критикував, в т. ч. у відкритих виступах, политий. репресії в Сов. Росії, в т. ч. по відношенню до науч. працівникам.
У 1950 по особистій вказівці І. В. Сталіна була проведена спец. сесія АН і АМН СРСР (т. н. павловская сесія), де під приводом розвитку вчення П. була учинена розправа над видатними, але не бажаними партократии фізіологами (Л. А. Орбелі, І. С. Беріташвілі, Н. А. Бернштейн і інш.). Саме вчення П. було догматизировано і з нього витравлений властивий йому творчий дух.
Ученіє П. про типи висш. нервової діяльності, розвинене в отеч. школі диференціальної психофізіології (Б. М. Теплоє, В. Д. Небиліцин, В. С. Мерлін і інш.), мало важливе психол. значення, оскільки, зокрема, намічувало нові підходи до психодиагностике, дозволяючи з допомогою об'єктивних експерим. методів визначати індивідуальні відмінності між людьми. На основі вчення П. розроблялося широке коло пед. проблем, особливо пов'язаних з виробітком навиків, розвитком пам'яті, уваги (орієнтувальний рефлекс), динаміки пізнавальних і емоційних процесів.
З об ч.: Поли, собр. соч., т. 1 - 6, М., 1951-.
Ллється.: Анохин П. К., І. П. Павлов. Життя, діяльність і науч. школа, Бібл. трудів І. П. Павлова і літра про нього, під ред. Е. Ш. Айрапетьянца, І. П. Павлов в спогадах сучасників, Л., 1967; Воронин Л. Г., І. П. Павлов і совр. нейрофизиология, М., 1969; А з р а т я і Е. А., І. П. Павлов, M. М. Г. Ярошевський.
 

Джерело: didacts.ru

© 2014-2022  kursovi.in.ua