На головну сторінку  Написання курсових за 800 грн

РОЗГОРТАННЯ ТЕКСТУ - один з механізмів текстооб-разования (поряд зі згортанням тексту), відповідно до якого компоненти змісту тексту шикуються в певній послідовності. По Л.Н. Мурзіну, Р. т. не може бути нескінченним і обов'язково зміняється згортанням тексту. Справа в тому, що сприйняття інформації підкоряється закону Інгве, що характеризує об'єм короткочасної пам'яті числом 7 ( - )2. Це означає, що найбільше число одиниць інформації, які коммуникант (читач тексту) здатний втримувати в короткочасній пам'яті, дорівнює 9 одиницям інформації. Природно, однак, що в процесі Р. т. кількість одиниць інформації. Коммуникабельность - (від латинського що "з'єднується", що "повідомляється") - здатність з спілкуванню, товариськості. НАРВСКАЯ КУЛЬТУРА - культура с.-з. Русявий. рівнини. Неоліт. V-III тис. до н. БІБЛІЯ - (від греч. biblia, букв. книги) - збори древніх текстів, канонізовані іудаїзмом і християнством як "священне писання", складаються з двох частин. Перша за часом створення і велика по об'єму частина Біблії, що визнається обома релігіями, називається Ветхим заповітом. По христ. уявленням, "заповіт", взятий в древні часи Богом з одним народом (євреї), замінений завдяки явищу Іїсуса Христа Новим заповітом, укладеним вже з всіма народами на умовах духовного служіння. Усього разом з неканонічними книгами Ветхого заповіту Біблія нараховує 77 книг (розділів), і той вигляд, який мають тепер біблійні книги. ACTUS PURUS - (лати. - чиста дія) - тотожність буття і дії, дійсність без потенційності і пасивності. Це поняття йде від Арістотеля і вживалося схоластами для визначення Бога: Бог є все, чим він можливо, і жодна з його можливостей не залишається нездійсненою. Див. Акт.

СУРДОПЕДАГОГИКА

(від лати surdus - глухої і педагогіка), галузь дефектології, розробляюча проблеми виховання, утворення і навчання дітей з порушеннями слуху (глухих, слабослишащих, позднеоглохших). З як галузь пед. науки включає в себе теорію навчання і виховання дітей з недоліками слуху дошкільного і шкільного віку, історію З, приватні методики, сур-дотехнику.
Перше висловлювання про можливість навчання глухих дітей зустрічається вже в творах Арістотеля В 16 в про можливість засвоєння мови за допомогою її письмової форми згадував итал філософ, лікар і математик Дж Кардано (1501 - 76), в цей же час в Іспанії робилися перші спроби навчання дітей письмової і усної мови з використанням дактилологии В 1620 в Мадриді був опублікований перший метод труд, присвячений навчанню глухих дітей X II Бонет, "Про природу звуків і мистецтво навчити глухонімого говорити"
До 18 у внаслідок узагальнення досвіду індивідуального навчання дітей з порушеннями слуху в З склалися дві метод системи навчання За основу однієї з систем був прийнятий мімічний (мимико-жестикулярний). яз глухонімих Остаточно оформилася ця система в першому в світі уч-ще для глухих - Паріжськом нац. ин-ті, встановленому в 1770 франц сурдопедагогом III M де ль Епе В основу др системи навчання (т.н. усного методу). була встановлена робота над вимовою. Основоположник цього методу німий. сурдопедагог С. Гейнике вважав, що тільки усна форма словесної мови може служити базою мислення глухонімого. Однак навчання по усному методу приводило до протиріч між задачами загального розвитку дитини і можливостями оволодіння їм вимовою.
На Русі виховання глухих дітей (разом із здоровими дітьми). здійснювалося з 11 в. гл. обр. в монастирських притулках. У кон. 18 в. в системі суспільств, піклування організовувалися різноманітні установи (сиротські будинки, госпіталі, воспитат. вдома і інш.), в к-рих глухі діти навчалися в особливих групах.
Перші спец. установи в Росії були відкриті в нач. 19 в. (в 1806 - в Павловське, в 1810 переведено в Петербург; в 1834 - в Москві). На основі досвіду навчання і виховання глухих в спец. установах в Росії на рубежі 19 - 20 вв. склалася собств. пед. система навчання дітей з недоліками слуху (разом з глухими навчалися слабослишащие і оглухлі діти). Педагоги В. І. Флері, Г. А. Гурцов, А. Ф. Остроградський, H. M. Лаговський і інш. рекомендували, нарівні з усною мовою, навчати дітей жестовой мови (дактилологии). і листу. Русявий. сурдопедагоги велике значення додавали розвитку познават. можливостей глухих учнів, їх етичному вихованню.
У кон. 19 в. в Росії і ряді заруб. країн робилися спроби диффе-ренциров. підходу до навчання дітей з порушеннями слуху. Однак ця ідея, не забезпечена належним науч. обгрунтуванням (специфічність навчання обмежувалася лише корекцією вимови, виробітком навиків читання з губ і поліпшенням умов для сприйняття на слух), не отримала в той період практич. реалізації.
Совр. отеч. С. виходить з необхідності дифференциров. навчання дітей з недоліками слуху. Пед. класифікація таких дітей засновується на положеннях, що визначають своєрідність їх розвитку. Дефект того або інакшого аналізатора у дитини повинен розглядатися з урахуванням його принципової відмінності від аналогічного недоліку у дорослого. Втрата нормальної функції аналізатора в подітий. віці порушує нормальний хід психич. розвитку дитини і приводить до виникнення відхилень в мовній і познават. сферах. При дефекті аналізатора розрізнюють первинний недолік, виниклий під впливом к. хворобливого явища, і повторні вияви, що утворюються в ході подітий. розвитку під впливом первинного дефекту.
Показники аномального розвитку дитини при частковому і тотальному (повному). порушенні аналізатора різні. Повторні відхилення виникають лише при певній мірі первинної недостатності; їх міра і характер залежать від ряду причин (міри порушення потерпілого аналізатора; віку дитини при виникненні первинного дефекту; пед. умов, в к-рих знаходилася дитина з моменту порушення аналізатора; індивідуальних особливостей дитини).
Згідно пед. класифікації, розробленої в отеч. дефектологія (Р. М. Боськис). в 50-х рр. 20 в. з урахуванням оцінки ролі слухового аналізатора в розвитку дитини, діти з порушеннями слуху поділяються на 4 групи: глухі без мови (ранооглохшие); глухі, що зберегли мову (позднооглохшие); слабослишащие з розвиненою мовою; слабослиша-щие з глибоким мовним недоразвитием. Відповідно цьому підрозділу навчання ранооглохших дітей ведеться в школах для глухих, слабослишащих з розвиненою мовою - в 1-м відділенні школи слабослишащих; слабослишащих з глибоким мовним недоразвитием - у 2-м відділенні школи слабослишащих (позднооглохшие діти навчаються в 1-м або у 2-м відділенні школи слабослишащих в залежності від міри збереження мови).
У 50-х рр. під керівництвом С. А. Зикова розроблена система навчання мові глухих дітей за принципом формування мовного спілкування, при до-ром мова формується в її осн. функції (потреба в спілкуванні возникает.н. розвивається в зв'язку з широким використанням разл. видів педагогічно организов. діяльність). У якості вспомогат. коштів з метою активізації мовного спілкування ефективна дактильная мова в поєднанні з усною і письмовою. При навчанні глухих учнів за цією системою відбувається практич. оволодіння мовою з подальшим вивченням язикових явищ і закономірностей. Також в 50-х рр. було завершене важливе для найшвидшого оволодіння глухими дітьми усною формою мови дослідження Ф. Ф. Рау і Н. Ф. Слезіной, пов'язане з поетапним формуванням вимовляє, сторони мови на основі скороченої системи фонем, що дозволило трохи раніше використати усну форму мови в навчанні, збагатити її життєво необхідним матеріалом, підвищити інтерес учнів до навчання мови, викликати їх мовну активність і потребу в спілкуванні на основі вживання єств. форм комунікації.
У 60-х рр. Зиковим розроблені основи нової дидактич. системи навчання глухих дітей, пов'язаної з широким застосуванням предметно-практич. діяльності учнів як база для формування у них понять, розвиток мови як засіб комунікації, виховання у них активності, самостійності, уміння планувати свою діяльність. Початковим пунктом в створенні теоретич. основ спец. навчання слабослишащих дітей стала розроблена Боськис пед. типологія дітей з порушеннями слуху, що дозволила організаційно оформити їх дифференциров. навчання і структурно виділити самостоят. типи шкіл для слабослишащих і пізно-оглухлих дітей.
Пед. процес в школі слабослишащих (насамперед, це торкається дітей з глибоким мовним недоразвитием). відрізняється від пед. процесу в масовій школі за змістом і специфич. задачам (орієнтованим на заповнення пропусків розвитку, що утрудняють засвоєння основ наук). і по коштах і методах, направлених на використання можливостей, що є у дитини компенсаторних.
Гл. чинник, що визначає аномалію слабослишащих - мовне недоразвитие, зумовлює особливу спрямованість мовного розвитку дітей (формування мови, а не вивчення мови). Специфічність побудови уч. процесу в школі слабослишащих виявляється в рішенні 2 груп задач: пропедевтических (практич. оволодіння мовою, розширення, уточнення, корекція представлень і знань дітей про навколишнє середовище, формування наочних і відвернених узагальнень, розвиток слухового сприйняття). і общеучебних (цілеспрямоване, планомірне навчання основам наук, оволодіння знаннями і навиками на рівні неповної середньої і ср. общеобразоват. школи).
Важливе значення в С. додається найбільш ранньому вихованню і навчанню таких дітей; їх дошкільна підготовка дозволяє ефективно організувати навчання в нач. класах школи для глухих дітей, де подолання відхилень в розвитку забезпечується організацією спец. пед. процесу, що передбачає використання адекватних дефекту методів навчання, широке застосування звукоусиливающей апаратури, навчання по спец. підручникам і уч. посібникам.
Початі в 70-х рр. дослідження (Т. А. Власова, Е. П. Кузьмічева). пов'язані з проблемою розвитку залишкової слухової функції у дітей з недоліками слуху шляхом щоденних індивідуальних тренувальних вправ, що дозволяє використати залишковий слух не тільки для прискорення і формування произносительной сторони мови, але і для словесного спілкування на уроках і у позакласний час. Використання залишкового слуху учнів вельми перспективно для розв'язання всієї проблеми реабілітації дітей з недоліками слуху і кращої їх інтеграції в суспільстві що чують.
У Рос. Федерації сурдопедагогов готують дефектологич. ф-ти і відділення пед. ин-тов (див. Дефектологічна освіта). Н.-і, робота в області С. ведеться в Ін-ті коррекционной педагогіки РАО, в нек-рих інш. науч. установах, а також на кафедрах С. дефектологич. ф-тов пед. ин-тов.
Ллється.: Виготский Л. С., Принципи соціального виховання глухонімих дітей [1925], Собр. соч., т. 5, М., 1983; Дьячков АИ., Системи навчання глухих дітей, М., 1961; Основи спец. навчання слабослишащих дітей, під ред. Р. М. Боськис, М., 1968;
Басова А. Г., Егоров СФ., Історія сурдопедагогики, М., 1984; Сурдопедагогика, під ред. М. І. Нікитіной, М., 1989.
А. Г. Зікеєв, К. Г. Коровін.

Джерело: didacts.ru

© 2014-2022  kursovi.in.ua